КУЗНЕЦЬ Михайло Мефодійович (1900 – 1959)
Голова Українського наукового товариства дерматовенерологів (1956 – 1959), доктор медичних наук, професор
В 1922 р. за направленням комнезаму він вступив до Київського медичного інституту, де незабаром звертає на себе увагу викладачів здібностями й працьовитістю. У збірці наукових робіт Київського медичного інституту було опубліковано цікаву роботу студента Кузнеця “Современное лечение сифилиса”. Після закінчення інституту в 1927 р. М.М.Кузнець залишився при кафедрі шкірних хвороб спочатку як ординатор, а потім аспірант. В 1931 р. його обирають асистентом кафедри. На той час він уже досконало володів німецькою, французькою та англійською мовами, його роботи друкувалися не тільки у вітчизняних, а й у зарубіжних журналах. В 1937 р. він захистив докторську дисертацію на тему “Гистология старения кожи”. Згодом він працював викладачем спочатку у Ленінградській, а потім у Куйбишевській військово-медичних академіях.
Під час Великої Вітчизняної війни М.М.Кузнець був головним спеціалістом фронту. Незважаючи на вкрай важкі фронтові умови, він проводить численні наукові дослідження, з яких “Изменение кожи при алиментарной дистрофии, авитаминозе и скорбуте” було премійовано.
В 1947 р. вченого обрано на посаду завідувача кафедри дерматології Башкірського медичного інституту, а в 1952 – 1954 рр. він був завідувачем кафедри Київського інституту удосконалення лікарів.
В 1956 – 1959 рр. був головою Українського наукового товариства дерматовенерологів. Тривалий час професор М.М.Кузнець обіймав посади голови Київського міського та обласного наукового товариства дерматовенерологів, головного венеролога МОЗ УРСР.
Вчений займався проблемами хронічної серпігінозної піодермії, патогенезу і лікування червоного вовчаку, гістології, патогенезу і лікування псоріазу, лімфатичної лейкемії, склеродермії, varus nodulosus як прояву піодермії, патології органів травлення у дерматологічних хворих. Головним аспектом наукової діяльності кафедри стало вивчення коливань балансу вітаміну Е у хворих з найбільш частими дерматозами. Першим з вітчизняних вчених М.М.Кузнець опублікував працю про хворобу Паркса-Вебера. Серед більше 70 його наукових робіт – “Каротинодермия и ее клиническое значение” (1956), “Фтивазид в терапии кожного туберкулеза и красной волчанки” (1958), “Лечение больных красной волчанкой фтивазидом” (1959) та інші. Фундаментальними є також його роботи про гонорею, про коливання білкових фракцій у сироватці крові хворих на сифіліс і шкірні захворювання, про значення методики капіляроскопії в сифілідології та ряд інших. М.М.Кузнець був досвідченим клініцистом і на своїх лекціях невтомно повторював, що шкірні хвороби – це не місцеві процеси, а дзеркальне відображення захворювання всього організму, що діагноз шкірного захворювання можна поставити лише після всебічного клінічного дослідження пацієнта. Було відомо, що на іспит до професора М.М.Кузнеця слід з’являтися обов’язково зі стетоскопом у нагрудній кишені халату, демонструючи свою готовність обстежити дерматологічного хворого всіма доступними методами.
Про професора Кузнеця М.М. у Вікіпедії